«Золоті» діти

«Золоті» діти бувають не тільки у багатих батьків. Якщо тато й мама здувають з дитини пилинки, позбавляють від усіх дитячих клопотів і хвалять без причини – варто чекати, що юність у дитини буде «золотою». Детальніше про те, чому дитина повинна вчитися самостійно долати труднощі змалку, розповідає психолог Марина Комісарова.

Одну й ту ж трагедію я спостерігаю у багатих сім’ях. Діти не хочуть вчитися у вишах, особливо сини. Вступають вони спочатку до найпрестижніших вишів завдяки старанням батьків, потім «завалюють» сесію, переходять у скромніший виш, завалюють, переходять у зовсім простий, але і там теж не хочуть вчитися.
Ясна річ, не бажаючи навчатися у виші, діти не на будівництво рвуться, щоб на хліб заробляти, а на яхти і в нічні клуби. Гроші у батьків є, можна дозволити собі гультяйське життя.
І виють тоді такі батьки. Для чого ж, для чого, ризикуючи головою, заробляли статки? Щоб молодий лобуряка все це розтринькав, отруюючи себе наркотиками? Але, якщо його позбавити щедрого утримання, то він тоді образиться, пропаде, і батькам буде гірше. Проблема.
«Золота» молодь виростає із «золотих» дітей. «Золоті» діти зараз бувають не тільки у багатих родинах, але і в звичайних, іноді навіть у бідних.
Особливостей життя у «золотих» дітей декілька:
1. Кілька няньок (економ-варіант – мама, бабуся) все їм подають і за них роблять, а вони командують.
2. Іграшок і задоволення у них аж забагато, їх доповнюють на першу вимогу (економ-варіант – батьки благають пробачити їх і почекати, якщо якусь іграшку одразу купити складно).
3. З дитинства вони чують, що вони – найкращі в світі, незрівнянні, головні. Як міркують немудрі батьки?

1. «Навіщо дитині вчитися працювати руками, вона ж – не раб на галерах, краще нехай заробляє головою».
І не вчать трудитися, обслуговувати себе, сподіваються, що ця пасивна, лінива, безвольна, з панськими замашками істота стане раптом активною і працьовитою у навчанні, буде наполегливо читати, вивчати науки, вирішувати завдання, розвивати інтелект. Ага, як же. Вона і там буде паном з заплилими жиром мізками, що очікує кайф без напруги.
Зверніть увагу, батьки.
Воля і звичка трудитися, долаючи інертність і фрустрацію, – неспецифічні риси особистості. Це означає – вони або є і поширюються на все, або їх немає, і потрібно формувати з нуля, починаючи з найпростіших речей. Краще починати з дитинства. Якщо маленька дитина не вчиться сама, пихкаючи, зав’язувати шнурки, а це роблять за неї няньки, воля у неї не формується.
Так, трохи пізніше вона буде зав’язувати шнурки сама, коли пальці стануть спритними, але вона пропустить час, коли їй треба було для цього трохи попрацювати, постаратися, отримати результат і закріпити механізм «праця = результат = підйом самооцінки». Це найкращий у світі механізм, який зробить вашу дитину сильною і щасливою.
Якщо дитина з дитинства не розуміє, що інші люди не повинні обслуговувати її там, де вона могла би сама, а вважає, що мусять і зобов’язані, марно розраховувати, що з неї виросте сильна особистість. Виросте вівсяний кисіль, який безперервно ниє і потребує підтримки, матеріальної та емоційної. І не сподівайтеся, що в побуті вона буде ледачою, а в навчанні і роботі раптом стане працьовитою. Не стане. І навіть якщо їй раптом сподобається вчитися, і все буде більш-менш виходити без напруги, її лінь і безвольність проявляться в інших важливих сферах – і зроблять її життя нестерпним.

2. «Нехай дитина має все, що хоче, на першу вимогу, все, на що у нас є можливість. Навіщо її засмучувати».
Образи – це частина життя. Бажано, щоб дитина не страждала дуже довго, але долати невеликі образи вона повинна навчитися (і з віком дедалі більші й більші). Чим краще дитина навчиться долати незначні розчарування, від чогось відмовлятися, переносити свою увагу з невдач, погоджуватися з тим, що не все в житті буває так, як вона хоче, тим сильнішою стане її особистість. Вона повинна розвивати у собі внутрішні механізми, які допоможуть їй у дорослому житті долати стрес (а стресу буде багато, і чим слабшим він буде, тим більше).
Стресостійкість = сила особистості. Якщо ж при найменшому невдоволенні щодуху мчати купувати їй те, що вона тільки-но захотіла, виростиш безвольну істоту, що вміє тільки вимагати і просити, що очікує від світу нескінченного задоволення.
А нескінченне задоволення для безвольної людини у світі є тільки одне. Опіати. Наркотики. Але й те діє тільки тоді, коли весь час підвищувати дозу, оскільки стара доза перестає діяти. Підвищуючи дозу і скорочуючи час між прийомами, можна згоріти дотла дуже швидко. Зате – не виходячи з кайфу, так.

3. «Дитину треба розхвалювати і переконувати її, що вона – найкраща, тоді вона стане лідером, що прагне до успіху».
Скільки батьків вважають, що якщо з ранку до ночі співати дитяті дифірамби і казати дитині, що вона – найкраща, це зміцнить її самооцінку. Отямтеся. Самооцінка зміцнюється подоланням труднощів, отриманням реальних результатів і вмінням гідно програвати. Якщо хочете формувати самооцінку захопленнями, тримайте тоді дитину у себе на шиї до старості (до її старості), не пускайте в світ, і нехай вона дивиться у вікно і сварить вас за те, що ви її тримаєте у в’язниці. Вийшовши у світ, вона миттєво, одразу ж дізнається, що не найкраща. Одразу! Й у неї буде шок. Їй захочеться піти від цього світу в який-небудь наркотик, хімічний або віртуальний, щоб пом’якшити нестерпний біль.
Навіть не сподівайтеся, що поважне обличчя вашого дитяти і самовдоволена поведінка так подіють на інших, що вони тут же визнають у ньому лідера. Лідер повинен бути дуже стійким, дуже незалежним від зовнішніх оцінок, дуже сильним, а сила – це здатність долати стрес. Ви ж вчите дитину постійно сидіти у солодкій хмарі ілюзій, і будь-яке зіткнення з реальністю буде для неї так само болісним і руйнівним, як для зніженого тіла – зіткнення з вітром і холодом. Вона одразу ж загине, ваша квітка, яку ви вирощували у теплиці свого нарцисичного батьківського его.
Дитині потрібна любов і підтримка батьків (нескінченний кредит довіри), але не фантазуйте про те, що похвалами ви створюєте в ній стержень. Стержень будується, коли дитина шукає опори в собі, а не чекає безумовного схвалення збоку. Ви вселяєте їй, що вона – найкраща завжди, скрізь, не докладаючи до цього зусиль. Насправді вона повинна дуже багато працювати, дуже багато вкласти сил, щоб стати умовно найкращою десь. Умовно – це означає – ось у цій конкретній ніші серед цієї групи людей. Дуже багато сил, і все одно – не безумовно, а умовно. І сили в неї будуть, тільки якщо вона не буде в паніці від того, що вона наразі не найкраща. Так навіщо ви навіюєте їй те, що є неправдою? Привчаєте її до ілюзій.
Ілюзії – це швидкі вуглеводи для его. У невеликій кількості вони бувають доречними, але в надмірно великій кількості перетворюють его у величезний ожирілий малорухливий і хворий організм. Злазити з ілюзій у дорослому віці можна (і потрібно), але складно, якщо їхня зайва вага вже перевалила за величезну цифру. Не загодовуйте дитину ілюзіями і не калічте її, їй буде складно виповзати з цього. У дитинстві люди більш пластичні, ніж у дорослому віці, вони легше формують адекватну самооцінку, і це допомагає їм встановлювати здорові зв’язки з реальністю.
Сподіваюся, зрозуміло, що це стосується не тільки для батьків «золотої» молоді. Багато батьків зараз неправильно розуміють сутність батьківської любові. Їм завше здається, що треба позбавити дитятко від усіх проблем, і тоді воно сформується сильним. Це все одно, як чекати на ріст м’язів при повній нерухомості, лежачи на дивані, без навантаження. Особистість формується у процесі діяльності! Вона повинна напружуватися, долати стрес (посильний), створювати у собі опори та інструменти для вирішення складних завдань. Ось це – особистість. А те, що цілком оточене вашою турботою і обожнюванням, – вівсяний кисіль.
А потім такі діти виростають і починають звинувачувати батьків, як ви думаєте, у чому? У зайвій опіці? Зазвичай, зовсім не так. У відсутості опіки! Звинувачують у тому, що дітьми не надто переймалися, мало хвалили, потрібно було більше. Кожна образа з дитинства пам’ятається безвольною і пасивною людиною, оскільки вона чекає від світу постійної підтримки і обожнювання. Внутрішніх опор у неї немає, вона впевнена, що повинна опиратися на зовнішні, мати навколо себе слуг, які її обожнюють. Тому будь-яка батьківська відмова в дитинстві згадується як трагедія, хоча людина давно виросла.
Ось і виходить, що сильні люди кажуть, що у них були хороші батьки, а слабкі вічно лають батьків, що ті недостатньо дбали про них, мало хвалили. Запитайте людину, чи хороші були її батьки, і ви зрозумієте, хто перед вами. Якщо сильна людина, вона скаже, що хороші чи нормальні. Якщо слабка, почне скаржитися, оскільки їй досі здається, що світ повинен давати їй багато любові і схвалення, а дає мало.

Автор: психолог Марина Комісарова