Школа вчить читати, рахувати й писати. А от як упоратися зі злістю, коли зламалася улюблена іграшка, або що робити, коли тебе не взяли до гри, зазвичай ніхто не пояснює. Саме цю здатність називають емоційним інтелектом: уміння помічати свої почуття та почуття інших, розуміти їхню причину й поводитися відповідно. Тішить те, що цього можна вчити вже з трьох років, і то в звичайних щоденних розмовах.
Із чого складається емоційний інтелект
Простими словами, це чотири вміння:
- Помічати емоцію. «Мені зараз прикро», «я злюся».
- Називати її. Чим більше слів для почуттів знає дитина, тим легше їй пояснити, що з нею відбувається.
- Керувати нею. Не придушувати, а знаходити безпечний спосіб виразити: сказати, намалювати, побігати, попросити обійми.
- Розуміти інших. Бачити, що товаришеві сумно, і вирішувати, як можна допомогти.
Керувати емоціями не означає ніколи не сердитися. Дорослі теж сердяться. Різниця в тому, що ми не бʼємо посуд, а говоримо про причину.
Чому це важливо вже в дошкільному віці
Діти, які вміють пояснити свій стан, рідше вдаються до крику й сутичок: слова працюють швидше за кулаки. Їм легше дружити, домовлятися в грі, просити про допомогу. Дитина, яка не знає, що з нею, часто виражає це тілом: болить живіт, виникає втома, зʼявляються примхи без видимої причини. Тому розмова про почуття – це ще й профілактика зайвих конфліктів удома й у класі.
Як розвивати вдома
Називайте емоції вголос
Коли дитина плаче, не кажіть «припини». Скажіть: «Ти засмутився, бо ми йдемо з майданчика». Це не потурання, а підказка, як це називається. Коли слів стане більше, дитина почне говорити сама: «Я ображена».
Приймайте почуття, навіть якщо поведінка неприйнятна
Почуття не бувають «поганими». Погана буває поведінка. «Я бачу, що ти дуже розсердився. Кидатися кубиками не можна, давай придумаємо, що можна зробити зі злістю». Так дитина розуміє: її не відкидають, а допомагають.
Читайте й розмовляйте про героїв
Книжки та мультфільми – чудові підручники. Зупиняйтеся на сторінці й питайте: «Як ти гадаєш, що відчуває лисичка? Чому?» Для дошкільнят добре працюють картки з обличчями: можна разом показати «радість», «страх», «здивування» і придумати історію до кожної.
Подавайте власний приклад
Дитина дивиться, як ви поводитеся, коли розсерджені чи втомлені. Скажіть вголос: «Я зараз роздратована, мені треба хвилину помовчати». Діти запамʼятовують не лише слова, а й сам спосіб справлятися.
Дайте безпечні способи розрядки
Підійдуть:
- глибоке дихання: «понюхали квітку, здули свічку»;
- рух: потанцювати, пострибати, стиснути подушку;
- малювання чи ліплення того, що відчуваєш (допоможе й творчість);
- тиха «кімната спокою» з улюбленою іграшкою, куди можна піти, коли надто багато емоцій.
Проста вечірня вправа
Перед сном запитайте: «Яким був твій день за кольором?» або «Що сьогодні порадувало, а що засмутило?» Достатньо двох-трьох хвилин. Не виправляйте й не оцінюйте, просто слухайте та переказуйте почуте: «Тобі було прикро, що Соломійка не гралася з тобою». Через кілька тижнів діти звикають розповідати самі, а вам стає легше помічати, що відбувається в їхньому житті.
Чого краще уникати
- Фраз «хлопчики не плачуть», «не вигадуй», «нема чого засмучуватися». Вони вчать ховати почуття, а не розуміти їх.
- Вимоги «заспокойся негайно». Спершу допоможіть дитині відчути, що ви поруч, і лише потім говоріть про причину.
- Порівнянь із братами, сестрами, однокласниками.
- Покарань за сам факт емоції, а не за вчинок.
Коли варто звернутися до фахівця
Якщо вибухи гніву дуже часті й сильні, дитина довго сумує, уникає друзів, не хоче йти до садка чи школи або скаржиться на болі без медичної причини, порадьтеся з педіатром чи дитячим психологом. Це не провал батьків, а нормальний крок, коли потрібна додаткова підтримка.
Більше про щоденні дрібниці, які зміцнюють довіру в родині, читайте в добірці порад для тата й мами, а про те, як закріпити корисні навички крок за кроком, – у матеріалі про звички.
