Чому дитина найгірше поводиться з мамою

Кого дитина любить – тому від неї і дістається

Сьогодні ми пропонуємо вам прочитати про те, як реагувати мамі, якщо дитина саме з нею поводиться найгірше. Розповідає сімейний психолог Катерина Бурмістрова., мама 11 дітей

Один з найчастіших запитів батьків у консультуванні звучить так: чому моя дитина поводиться зі мною найгірше? Вона прекрасно поводиться в садочку. До неї немає запитань у педагогів на заняттях. Няня каже: «У нас з ним немає ніяких проблем». І тільки з мамою – в основному це адресовано мамі – дитина поводиться просто жахливо. Часто батьки, особливо якщо це первісток, не розуміють, у чому ж тут справа.

Дуже поширена така тенденція: якщо щось відбувається не так, значить, винні саме ми, батьки. Я, мама, зробила щось неправильно, тому дитина так складно поводиться.

Є одне просте правило в психології дитячо-батьківських відносин: дитина поводиться найгірше саме з тим, кого найбільше любить. Точніше, з ким найбільш близькі та довірливі стосунки. Якщо ви зіткнулися з феноменом, коли ваша дитина поводиться найгірше саме з вами – радійте, ви створили для неї той самий базовий рівень довіри, про який так модно згадувати в сучасній теорії прихильності. Це, дійсно, здорові відносини з мамою.

Якщо дитина при мамі ходить по струнці, а всю погану поведінку видає, скажімо, няні чи бабусі, то ось така поведінка має викликати набагато більшу стурбованість. Тобто, він з мамою зібраний, він з мамою, що називається, «в офісному костюмі». Але це рідкісний випадок, для цього потрібно працювати не просто full time, а взагалі весь час. І зовсім мало бачити дитину.

Такий тип поведінки буває у дитини в тих сім’ях, де є дві няні, які працюють через добу, а батьки її бачать по вихідним. З моєї точки зору, на щастя, в нас таких сімей не дуже багато. Наша ж стандартна ситуація зазвичай така: мама найближча до дитини людина, а дитина з нею найгірше себе поводить.

Пояснення таке: так, дитина з мамою поводиться гірше, тому що може дозволити собі не контролювати свою поведінку і емоції, хоча з іншими людьми вона вже навчилася себе контролювати і навіть робить це систематично. Це перша причина.

Дитина – це хамелеон

Друга причина, по якій діти можуть гірше себе вести, і знову ж таки саме з мамою, така: дитина – це універсальний радар і стовідсотковий хамелеон в плані емоційних реакцій. Ми зараз говоримо про дошкільника, точніше, про дитину до шести років, тому що ближче до цього віку починають визрівати інші механізми, і така поведінка відходить на задній план.

Дитина – це хамелеон, і це один з механізмів розвитку, вдосконалення та навчання. Поки дитина мала, 80% навчання для неї – це імітація: дитина імітує мамину ходу, рух дорослого ложкою, батьківську поведінку. Іноді від цієї імітації великі руйнації в господарстві, тому що дитина зімітував, скажімо, роботу за комп’ютером і “вирубив” вам системний блок. Або що-небудь кулінарне – і розсипав по всій кухні борошно. Саме цей рівень поведінкової імітації ми бачимо і навіть можемо над цим посміятися, якщо не надто перевантажені і не дуже нервуємо.

Рівень емоційної імітації звичайні батьки бачать набагато гірше. Коли дитина погано себе поводить при появі мами, а до цього з іншим дорослим поводилася добре, – це дуже показова ілюстрація автоматичного хамелеонства.

Скажімо, дитина весь день була з бабусею, у них все було прекрасно. За цей час дитина підстроїлася під бабусин тип реакцій, її вимоги, швидкість, мовні звороти, під то, чому бабуся задоволена чи незадоволена. Вона стала фіолетова в цяточку. Це відбувається не на рівні розуміння, а на рівні відчуттів. Вона це робить незамислюючись, як рослина повертається до світла, як собака або кіт приходять жаліти або лікувати господаря.

Ось вона підлаштувалася, і тут прийшла мама, а разом з нею й інша система координат, вимог і емоційних очікувань, інша система реакцій на ту чи іншу поведінку, на ті чи інші слова. А дитина все ще фіолетова в цяточку, вона не встигла стати знову червоненька в смужку.

У дитини на якийсь час включається просто клин: одночасно працюють дві системи координат. Тому вона губиться, і одна з можливостей вийти з цієї розгубленості – провокативна поведінка. Це все відбувається не на рівні усвідомлення, це істерика, поведінковий збій.

Я – погана мама

Як тільки батьки перестануть думати, що така поведінка дитини обернена на них, і що саме вони винні в тому, що сталося, відкриється величезний арсенал можливостей та реакцій. Тому що типова внутрішня логіка: я – погана мама. Іще бабуся може “підлити масла в вогонь”: «Я ж прекрасно з нею справлялася», «У нас так мило пройшов день», «Ми з ним завжди ладнаємо, ну що ж ти робиш таке, що в тебе дитина одразу плаче?»

У деяких випадках потрібно просто пропускати цю емоційну хвилю. Ця метафора пов’язана для мене з образом з дитинства, коли маленькими ми стрибали на хвилях. (Дорослі теж полюбляють стрибати на безпечних хвилях внутрішнього моря, коли трохи штормить). Для того, щоб почати стрибати, потрібно перечекати одну хвилю і під неї підпірнути. А далі вже опиняєшся в комфортному, цілком безпечному просторі.

Те ж саме й з емоційними реакціями дитини. Якщо ми трохи почекаємо, але не станемо холодними, а лише відійдемо на кілька кроків, то дитина перебудується. Швидше за все, з поведінкового збою вона вийде сама, а навіть якщо й застрягне в ньому, ми можемо допомогти їй словами: «Ти так зараз пустуєш, що мені зрозуміло, як сильно ти за мною нудьгував». Перечекати хвилю та зробити можливою зміну в кольорі – дитина з фіолетового в цяточку стане знову червоненька в смужку.

Якщо різниця між бабусею та мамою дуже велика, то реакції такого типу бувають дуже сильними. Тоді потрібно підлаштовувати так, щоб дитину буквально моментально передавати з рук до рук. Тому що дитину так і буде клинити, якщо мама з бабусею сядуть пити чай.

Окрема лінія спілкування з кожним дорослим

Буває, потрібно змиритися з тим, що якийсь період часу поведінка дитини буде неконтрольованою та непрогнозованою. Краще двері в двері – один прийшов, інший вийшов. І мама ще якийсь час повинна почекати, поки дитина повернеться до норми, перетвориться в свій колір.

Має сенс взагалі тримати в голові таку картинку: з кожним дорослим, який до дитини має тісне життєве відношення, у неї буде своя лінія поведінки, окрема лінія спілкування.

У дитини має бути окрема лінія спілкування з бабусею, з нянею. В основному це буває з бабусями та дідусями, але й розлучені татусі теж на окремій лінії знаходяться. Це свої особливі стосунки, які відрізняються від відносин з мамою, які розвиваються за іншими законами, в яких дитина інша, адже в кожних близьких стосунках людина проявляється по-різному.

Такі стосунки не будуть небезпечними, за умови, що з боку мами вони не будуть викликати ревнощів, відсічі, агресії чи диктату. Адже якщо мама досить часу проводить з дитиною, стосунки з нею залишаться для неї найголовнішими та найдовірливішими, в них найбільше усього дозволено. Якщо дозволити дитині бути іншим і бути з іншими в якомусь просторі, це тільки піде всім на користь.

Якщо дитина зовсім іншим голосом і з іншими інтонаціями говорить з бабусею і, можливо, нею командує чи навіть маніпулює, то вона поводиться так тому, що для бабусі це нормально, бабуся це дозволяє, у них розвивається своя, цілком гармонійна історія.

У стосунках з розведеним татом, звичайно, все не настільки спокійно та безпечно, тут набагато складніше дати окрему лінію. Але у відносинах зі старшими родичами, в чиїх добрих намірах ви не сумніваєтеся, цілком спокійно можна дозволити окремий формат. Окрема лінія спілкування буде з першим учителем, якщо він виявиться людяним. А потім дитина зможе сформувати свою історію спілкування з друзями.

Джерело http://www.nashideti.site/