МАЙСТЕР-КЛАС: Українські техніки вишивання

2 Сер 2016
2014_08_07_sa

Скарбничка народної мудрості:

“Хата без рушників, що родина без дітей”

Вишивання – невід’ємна складова частина культури українського народу, національної духовності, морально-етичної, матеріальної культури. Навчаючи школярів мистецтву вишивання, вчитель у першу чергу повинен володіти методикою та техніками виконання швів української вишивки, а також доносити до учнів технологічні, візуальні особливості художнього вишивання.

Здавна поняття “вишивка” означало прикрашання тканин, шкіри з допомогою голки та нитки. Здавалося б, простими є матеріали та інструменти для вишивання. Проте голкою, у вушко якої затягнута нитка, проколювали основу шкіри або тканини, настеляли різні за розмірами, кольором в задуманому напрямі та ритмі повторення стібки-шви. А в результаті створювалися складні, високохудожні орнаментальні форми.

В українських словниках у зміст терміну “вишивати” вкладено такі означення: вишивати – це значить прикрашати чи оздоблювати одяг та інтер’єрно-обрядові тканини; або створювати вишивку на тканині чи шкірі шляхом настилання стібків за допомогою нитки та голки. Вишивання – це технологічний процес, який супроводжується настиланням, накладанням стібків, протягуванням, закріплюванням робочої нитки або інших матеріалів на вишивальній тканині або шкірі. Терміном вишивка охоплюється подвійне значення: у вузькому розумінні вишивка – це декорована техніками вишивання тканина, шкіра чи повсть, а в широкому розумінні – це складова частина, вид декоративно-ужиткового мистецтва, яка характеризується комплексом характеристик: історичних, типологічних, стилістичних і семантичних.

Матеріали та інструменти для художнього вишивання

Ручне вишивання потребує матеріально-технічних затрат, тобто відповідних матеріалів та інструментів.

Голок для вишивання необхідно декілька наборів. Довжину, товщину, міцність, форму вістря, вушка підбирають відповідно до техніки вишивання та механічної структури вишивальних матеріалів.

Під час ручного вишивання необхідно користуватись трьома видами ножиць:

– малими з прямими лезами для відрізування робочої нитки;

– малими з підігнутими вгору лезами для виконання технік прозоро-рахункової групи;

– великими кравецькими для розкроювання тканин на деталі виробу.

Наперстки бувають з денцем і без денця. За матеріалом, з якого вони виготовлені, їх поділяють на кістяні, алюмінієві, срібні, нікельовані. Найкращими вважаються нікельовані наперстки з заокругленим верхом і плоскою обвідкою. Кістяні швидко ламаються, а срібні й алюмінієві тонкостінні (і тому привабливі), але мають неглибокі ямки, що спричиняє постійне ковзання голки, тому не практичні в роботі.

Сучасна промисловість пропонує дерев’яні, пластмасові п’яльця різних розмірів, одинарні та комплектом, із затискачами і без них. Найкращими для ручного вишивання вважаються дерев’яні п’яльця із закручувальним затискачем.

Виколка – це допоміжний інструмент для виконання таких технік художнього вишивання, як виколювання, довбанка, солов’їні вічка, розвід.

Також у вишиванні використовують сантиметрову стрічку, довжина якої 100-150см, з круговим роликовим механізмом для скручування і розкручування.

Всі інструменти для вишивання зручно зберігати та переносити у скриньці для рукоділля, яка повинна бути зручною в користуванні, вміщати необхідний інструмент та матеріали для виконання конкретного завдання, мати привабливий естетичний вигляд.

Матеріали для вишивання поділяють на дві групи: матеріали на яких вишивають та матеріали, якими вишивають.

Вважається, що матеріалом, на якому вишивають, можуть бути 65 найрізноманітніших видів тканин. Особливо технологічно якісними є тканини натуральні, виготовлені з волокон природного походження. Це конопляні, лляні, шовкові, вовняні тканини, а також шкіра тонкої обробки одягово-галантерейного призначення.

 

Натуральні тканини
Конопляні Домоткані суворі, кислотні, напівбілі, гладкофарбовані
Лляні Вишиванка різних видів, маркізет, батист, вісон, фабричного виробництва кислотні, напівбілі, гладкофарбовані, домоткані, суворі.
Бавовняні Ситець, б’язь, мадаполам, різні види канви, марльовка, гладкий оксамит, памут, перкаль, батист, репс, сатин, аста, майя, маркізет, міткаль, шифон, муслін, нансук, різні види вишиванки.
Шовкові Атлас, репс, крепсатип, туаль, бархат з низьким ворсом, оксамит, шифон, крепдешин, жоржет, туаль.
Шерстяні Люстрин, марселін, вігонь, габардин, кашемір, тонкі шерстяні тканини білі або гладкого фарбування, різні види сукна.
Натуральна шкіра Лайка, сап’ян, замша, велюр, шевро, шеврет, нубук

 

Штучні та синтетичні та змішані тканини
Штучні тканини Штапель, ацетатне полотно, крепдешин, крепсатин, лізета, тафта, віскозне полотно тощо. Для вишивання також використовують різні види штучної шкіри.
Синтетичні тканини Твіст, лавсан (він же терлен, дакрон, тергаль, тетерон, елана), нітрон, капрон, кашмілон, силон тощо.
Змішані тканини Льон з лавсаном, шерсть з лавсаном, різновиди сукна, шерстяних тканин із домішками віскози та синтетичних ниток.

Вишивання – це дія, що супроводжується накладанням, нанесенням, виконанням стібків, плям, точок, ліній на тканині або шкірі конкретними матеріалами. Вони різні за природою походження, механічною структурою, формою, кольором. Домінуюче місце серед матеріалів, якими вишивають, займають нитки, а саме:

Бавовняно-паперові

Муліне, відбілені та невідбілені нитки різної товщини на шпульках

і в пасмах.

Бавовняні В пасмо або кручені, муліне, кроше, ірис, заполоч, ДМС тощо.
Шовкові

Шовк штучний, натуральний кручений або в одинарну нитку

найрізноманітніших кольорів від яскравих до світло-пастельних відтінків,

а також шовк для машинного шиття, шовкове муліне.

Лляні Невідбілені, грубого та тонкого кручення або в пасмо.
Штапельні Вишивальні нитки у великих мотках або на шпульках різних відтінків.
Віскозні Вишивальна віскоза різної товщини, скручення в мотках або на шпульках.
Шерстяні

Волічка, гарус, шерсть кручена, шерсть в одну нитку, в пасмо

хроматичних та ахроматичних кольорів і їх відтінків.

Синтетичних та змішаних волокон

Акрилон, півшерсть, тасьма, сутаж, люрекс, металізовані

нитки фірм DMC, Масіеrа.

Металеві Волока, плющенка, мішура, золотий, срібний шнур, галун, прядиво тощо.

Крім широкого різновиду ниток вишивальним матеріалом є: пацьорки (цятки, бісер), стеклярус, намистинки, лелітки (блискітки), металеві та синтетичні пластинки тощо.

Ручне вишивання, особливо на перших етапах засвоєння вишивальних технік і технології швів, потребує розрахунку ниток або розмірених відрізків тла тканини. При цьому слід використовувати тканини із чітким полотняним переплетенням, такі як домоткане полотно, льон з лавсаном, а також тканини із розрідженою структурою за технологією ткання (різні види вишиванки, канви, в якій чітко переплетені дві нитки по основі і пітканню).

На початковому етапі вивчення вишивки значної переваги слід надавати ниткам муліне. Такий вибір дає можливість використовувати нитки у різній кількості, що зумовлює набуття учнями якісних знань, а також практичних умінь, і навичок вишивання.

Техніки вишивання

За способом виконання (вишивання) шви української вишивки поділяють на вільні та лічильні. Вільні техніки вишивання виконують за заздалегідь наміченими контурами візерунків, а лічильні – за точним рахунком ниток тканини. Тому для виконання вільних швів можна використовувати будь-яку тканину, а для лічильних – тканину з полотняним переплетенням ниток або спеціальну тканину для вишивання (канву).

За технікою вишивання шви поділяються на наскрізні (ажурні) та глухі. Глухі шви виконують на цільній поверхні тканини, а наскрізні – розміщуються в самій тканині (як правило, на смужці висмикнутих із тканини ниток). Для виконання наскрізних швів також потрібна тканина з полотняним переплетенням.

Залежно від вигляду орнаменту з зовнішнього та виворітного боку виробу шви української вишивки поділяють на однобічні (зовнішній та виворітний боки мають неоднаковий вигляд) та двобічні (зовнішній та виворітний боки мають однаковий вигляд).

Українські вишивки здавна славилися багатством кольорів, розмаїтістю узорів і високою якістю виконання.

Створюючи орнаменти для вишивок, народні майстри в усі часи зверталися до природи, навколишнього світу, прагнучи при цьому не копіювати побачене, а створити художній образ у спрощеній стилізованій формі, зберігаючи характерні його особливості.

Для української народної вишивки найбільш характерним є такі види орнаментів:

а) рослинний, який складається зі спрощеного зображення рослинних елементів – квітів, листя, пуп’янків, дерев, плодів, насіння;

б) зооморфний – відображає птахів, тварин, звірів, риб та ін.;

в) антропоморфний, який складається зі стилізованих зображень фігур людей;

г) геометричний – поєднує геометричні елементи.

Формування вмінь та практичних навичок вишивання доцільно розпочинати із найпростіших швів, які мають назву “початкові”. До початкових швів української вишивки належать: “уперед голку”, “за голкою”, “стебловий”, “петельний”, “тамбурний”, “козлик”. Ці шви часто використовуються не тільки в художньому вишиванні, а й в побуті, швейній справі. Простота та доступність цих швів дозволяє вивчати їх і з молодшими школярами, а також використовувати їх як основу для вивчення складних технік вишивання. Адже спосіб закріплення нитки, прокладання стібків, напрям вишивання початкових швів часто повторюється у таких техніках вишивання як занизування, низинка, гладь, мережки.

Технологію виконання вишивальних швів доцільно демонструвати, використовуючи спеціальний екран на високій підставці. На ньому, для зручності відліку ниток, напнута мішковина. Вишивка виконується великою голкою з яскравою ниткою.

Так, послідовність виконання шва “уперед голкою” або затяганки може бути представлена так:

1.Закріпивши робочу нитку, на голку набирають 3-4 нитки тканини, а під голкою таку ж кількість залишають.

2.Виконавши перший стібок, виконують наступний.

3.Виконавши шов, нитку закріплюють під настилом вишивки.

4.Шов виконують справа наліво (мал. 1).

Рис. 1. Шов “уперед голку”

мал. 1. Шов “уперед голку”

Вважається, що цей шов правильно виконувати справа наліво. Проте в окремих випадках (наприклад, виникла потреба повторити рядок стібків не обертаючи вишивку) доречно буде виконувати цей нескладний шов у зворотному напрямі. Зазначимо, що у методичній літературі зустрічається виконання цього шва і знизу вверх.

Рис. 2. Схема виконання шва “уперед голку” зліва направо

мал. 2. Схема виконання шва “уперед голку” зліва направо

Шов “уперед голку” вишивають як окремий декоративний шов, так і в поєднанні з іншими швами. Ним оздоблюють краї виробу, з’єднують елементи орнаменту і використовують як самостійний орнаментальний шов для контурної вишивки.

Рис. 3 Орнамент, виконаний швом “уперед голку”

мал. 3 Орнамент, виконаний швом “уперед голку”

На основі шва “уперед голку” можна створити багато похідних швів та орнаментів: і використати кольорові нитки, і змінити довжину лицевих та виворітних стібків, і прокласти під стібками шва нитку іншого кольору тощо.

Однобарвні та різнобарвні орнаментальні смужки узорів, виконані стібками “уперед голку”, у горизонтальному або вертикальному напрямках, дуже нагадують узори ткання.

Наприклад, шов “поперед голки” закарпатські угорці називають “ткацький шов”. За допомогою чергування окремих довжин та різниці у розміщенні стібків по вертикалі формуються метричні смуги рапортних композицій і з’являється ефект тканої поверхні виробу. Цей спосіб нанесення шва “уперед голку” належить до давніх технічних прийомів, майже напряму він походить від ткацтва.

Не менш цікавим є те, що технологія виконання цього шва лягла в основу вишивання таких старовинних і складних технік як занизування та низинка.

Рис. 4 Послідовність виконання шва “занизування”

мал. 4 Послідовність виконання шва “занизування”

 

 

5

 

 

Рис. 5. Орнамент, виконаний швом “занизування”

мал 5. Орнамент, виконаний швом “занизування”

Рис. 6. Техніка вишивання низинкою

мал. 6. Техніка вишивання низинкою

Рис. 7. Лицьова і виворітна сторони орнаменту, виконаного швом “низинка”

мал 7. Лицьова і виворітна сторони орнаменту, виконаного швом “низинка”

image009

Шов “за голку” також застосовується у шитті та вишиванні. Інколи його називають іще “позаголковим”, “вистіб” – на Київщині, Черкащині, “строчка” – Запоріжжя, “стебнівка проста” – Закарпаття, “шнурок простий” – Гуцульщина. Прокладають цей шов справа наліво так, що голка весь час входить в тканину позад нитки на довжину одного стібка, а виходить на два стібки попереду.

Послідовність виконання шва “за голкою”:

1.Закріпивши нитку, відраховують назад по пітканню певну кількість ниток, яка становить довжину стібка, і вколюють голку.

2.Відраховують вліво 6 ниток основи і виколюють голку.

3.Знову відступають назад на 2 нитки основи і виколюють другий стібок. В кінці шва закріплюють нитку (мал. 8).

Рис. 8. Шов “за голкою”

мал. 8. Шов “за голкою”

Рис. 9. Схема виконання шва “за голку”

мал. 9. Схема виконання шва “за голку”

З зовнішньої сторони утворюється пряма орнаментальна лінія з рівних стібків, розмішених один за одним, з виворітної сторони – пряма лінія, утворена стібками, які навпіл перекривають один одного.

Цей шов застосовують для рубцювання, зубцювання, виконання елементів стрічкових орнаментів, поєднують з різними техніками вишивання.

Стібками “за голку” виконують бісерний шов, або насип, який нагадує маленькі крапки і застосовується у вишиванні білою гладдю. Виконують цей шов за допомогою двох-трьох стібків довжиною 1-2мм, які виходять з одного проколу. Подекуди в Україні його ще називають дзьобанка. На основі цього шва можна створювати різні декоративні шви.

Швом “за голку” можна вишити узор на блузці, фартушку, дитячому одязі. Деякі узори виконуються невеличкими петлями, які утворюються при прокладанні стібків. Після вишивання петельки можна розрізати.

Стебловий шов застосовують майже в кожному виді вишивки. Ним дуже часто вишивають стебла квітів і рослин – звідси й пішла його назва. Крім того, його ще називають стебельком, стебель (Дніпропетровщина), стебнівка, стебличана (Закарпаття), шнурок (Дрогобиччина), прошитє (Гуцульщина).

На зовнішньому боці стібки заходять один за другий, а на вивороті утворюють строчку. Щоб шов був рівний і красивий, треба робити стібки однакової довжини і не натягувати нитку.

Прокладають цей шов зліва направо, відступаючи голкою назад, знизу вгору, згори вниз. Вістря голки під час роботи спрямоване ліворуч донизу або догори. Кожен новий стібок починають, відступаючи назад 2-3мм від виходу нитки навскіс справа або ж зліва. Треба весь час стежити, щоб робоча нитка завжди виходила з одного боку вже покладених стібків, інакше шов не буде рівним. Таким способом вишивання легко стелити стрічки прямого, скісного, заокругленого напрямку, обрамляючи ведучі мотиви, окреслювати бордюри (покрайниці).

Послідовність виконання стеблового шва:

1.Закріпивши нитку, відраховують вправо 6 ниток, вколюють голку в тканину, набирають 3 нитки вліво і виколюють.

2.Від проколу вправо знову відраховують 6 ниток і виконують другий стібок (мал. 10).

Рис. 10. Стебловий шов

мал. 10. Стебловий шов

Рис. 11. Послідовність виконання стеблового шва

мал. 11. Послідовність виконання стеблового шва

Рис.12. Схематичне зображення стеблового шва

мал.12. Схематичне зображення стеблового шва

Стебловим швом вишивають контури малюнків або зашивають весь узор, роблять мітки на білизні, оздоблюють дитячий одяг і предмети побуту.

Рис. 13. Вишивання контуру орнаменту стебловим швом

мал. 13. Вишивання контуру орнаменту стебловим швом

Назва “тамбурний шов” походить від спеціальних круглих п’ялець, схожих на великий барабан – тамбур, – які використовували для вишивання великих шовкових килимів. В вишивках Греції та Стародавнього Риму, Ірану й Сирії ручні тамбурні шви були поширені ще до початку нашої ери, здавна застосовувалися вони і в інших країнах Близького й Далекого Сходу.

З часом мистецтвом тамбурної вишивки оволоділи скрізь: в Росії, на Україні, у Поволжі, Прибалтиці, в Середній Азії та Закавказзі. Спочатку в народних вишивках тамбурним швом позначали контури узорів, а з середини XIX ст. різноманітними тамбурними вишивками оздоблювали рушники, скатертини, сорочки, сарафани, фартухи, хустки тощо.

За характером технічного виконання стібків тамбур поділяється на два основних види: великий (низький) та дрібний(високий). У першого стібки видовжені до 0,5см, у другого – дрібні, як нитки полотна. Рельєф вишивки залежить як від характеру технічного виконання кожного стібка (розмір, натяг нитки), так і від структури матеріалу для вишивання.

Шов ланцюжок – найпростіший тамбурний шов – виконується як глухий односторонній. Складається він з ряду петельок, які виходять одна з одної і нагадують ланцюжок. На звороті шову утворюються дрібні пунктирні стібки, які позначають контури малюнка.

Тамбурним швом можна вишивати різноманітні ланцюжки. Їх форма залежить від розміру стібків, їх нахилу тощо.

Рис.14. Різновиди ланцюжка

мал.14. Різновиди ланцюжка

Послідовність виконання тамбурного шва.

1.Шов виконують справа наліво. Закріплюють робочу нитку на зовнішньому боці тканини. Голку вколюють в місце виходу нитки і утворюють петлю, яку притримують великим пальцем лівої руки.

2.Від проколу відраховують 5 ниток, які набирають на голку, котру виколюють всередині петлі. Наступний прокол – в місце виходу нитки, знову набирають на голку 5 ниток тканини і виколюють всередину утвореної петлі (мал. 15).

Рис. 15. Тамбурний шов

мал. 15. Тамбурний шов

Рис. 16. Техніка вишивання ланцюжком

мал. 16. Техніка вишивання ланцюжком

Рис. 17. Зовнішній вигляд ланцюжка

мал. 17. Зовнішній вигляд ланцюжка

Рис. 18 Орнамент, вишитий ланцюжком

мал. 18 Орнамент, вишитий ланцюжком

Існує ще і такий опис давнього способу вишивання ланцюжком на Поділлі: петлі викладали довкола голки на полотні, або в неї втягували подвійну нитку і вишивали швом “позад голки” так, щоб її кінець проходив між двома нитками.

 

Рис. 19. Схема тамбурного шва

мал. 19. Схема тамбурного шва

Складна і дуже давня техніка вишивання – “городоцький шов” (назва походить від міста Городок біля Львова, де шов і набув поширення) – полягає у поєднанні гладдєвих швів та петельного – двосторонньої обмітки, яка є цікавим різновидом шва “ланцюжок”.

Рис. 20. Виконання городоцького шва – “двосторонньої обмітки”

мал. 20. Виконання городоцького шва – “двосторонньої обмітки”

Цікаво, що на Закарпатті і одночасно в інших регіонах Трансильванії також був поширений городоцький стіб, або як угорці його називають “колотосегський великий писаний”. Але тут він з’являється тільки на початку ХХ ст. Технічні прийоми цієї вишивки тісно пов’язані із ланцюжковими техніками, тільки вони відрізняються більш видовженими швами та щільністю у розташуванні.

Шов “козлик” нагадує козли для розпилювання дров. Мабуть, звідси й пішла його назва.

На зовнішньому боці шов утворює ряд схрещених стібків, а на звороті – два ряди паралельних. Виконують цей шов зліва направо, знизу вгору. В місцях перехрещення кожен наступний стібок кладеться поверх попереднього. Існує багато варіантів цього шва. Ним не тільки підшивають краї виробів, оздоблюють одяг і предмети побуту, але й вишивають квіти і листя.

Послідовність виконання шва “козлик”:

1.Витягують з тканини дві паралельні нитки на відстані 1см одна від одної. Утворюється два сліди – верхній та нижній.

2.Шов прокладають зліва направо, а голку вколюють справа наліво.

3.Закріплюють нитку на верхній лінії, потім вколюють голку в нижню лінію і виводять на зовнішній бік.

4.Переходять на верхню лінію та виколюють аналогічно (мал. 21).

Рис. 21. Шов “козлик”

мал. 21. Шов “козлик”

Швом “козлик”, який іноді називають “хрестикування” виконують рубцювання, з’єднувальні шви, а також використовують як самостійний оздоблювальний шов.

Рис. 22. Виконання хрестикування кольоровими нитками

мал. 22. Виконання хрестикування кольоровими нитками

Хрестикування кольоровими нитками називається оксамитовим швом, або шотландкою в основі якого лежить технологія вишивання шва “козлик”.

Оксамитовим швом вишивають різноманітні основні орнаменти для декорування одягу, а також його використовують як з’єднувальний оздоблювальний шов.

Рис. 23. Козлик як маскувальний з'єднувальний шов

мал. 23. Козлик як маскувальний з’єднувальний шов

Петельний шов у шитті використовується для обробки петель (звідси й пішла його назва) та зрізи тканин, щоб не обсипалися нитки. Він широко застосовується й у вишиванні.

Рис. 24. Різновиди петельного шва

мал. 24. Різновиди петельного шва

Виконуючи його, стежать, аби нитка весь час була під голкою, утворюючи петельку. Щоб стібки шва були однакові, треба намітити контур вишивки двома лініями – зверху і знизу. За допомогою цього шва, змінюючи висоту, ширину і нахили стібків, відстань між ними, перевиваючи їх нитками іншого кольору, можна створити багато яскравих, оригінальних узорів для оздоблення побутових речей. петельного шва для вишивання різних візерунків: квітів, листя тощо.

Рис. 25. Орнамент, виконаний петельними швами

мал. 25. Орнамент, виконаний петельними швами

Технологічна послідовність виконання петельного шва:

1.Закріпити нитку петлею.

2.Відступивши від закріпки кілька ниток тканини, виконують стібок, виводячи голку поверх нитки, завдяки чому у процесі затягування утворюється петля (мал. 26).

Рис. 26. Петельний шов

мал. 26. Петельний шов

Рис. 27. Схематичне зображення петельного шва

мал. 27. Схематичне зображення петельного шва

Техніка вишивання півхрестом та хрестом (хрестиком) – одна з найвідоміших і найулюбленіших у народних вишивках. Ними оздоблюють переважно одяг і рушники, дитячі й чоловічі сорочки, жіночі блузки та плаття, скатертини, серветки, вишивають килими й панно, сумки, диванні подушки та інші ужиткові речі.

Вишивати хрестиковими швами можна по рахунку ниток на тканинах полотняного переплетення, по канві або по контурах, позначених крапками. Можна вишивати й без канви, але тоді треба на тканині витягти нитки вздовж і впоперек так, щоб утворилися квадрати. У кожному квадраті цієї “канви” вишивають по одному хрестику. Краса цих швів залежить від точності та порядку накладання стібків: усі верхні стібки мають перетинати нижні в одному напрямі.

До хрестикових швів, які найчастіше застосовуються у народному вишиванні – належать півхрест (різновидами якого є кривулька, прутик, штапівка пряма, похила, коса одно- і дворядна, ріжката, луска (рос. “чешуйка”), клітинка, шашечка), хрест косий, хрест прямий, хрест болгарський або подвійний, штапівка.

Послідовність виконання шва “кривулька”:

1. Закріпити нитку в тканині, відступивши від лівого краю.

2. Виконати діагональні стібки зліва направо, рахуючи нитки тканини (мал.28).

Рис. 28. Діагональні стібки

мал. 28. Діагональні стібки

 

3. Виконати діагональні стібки у зворотному напрямку (мал. 29).

Рис. 29. Шов “кривулька”

мал. 29. Шов “кривулька”

 

Виворітний бік шва, який у випадку правильного виконання “кривульки” має такий самий вигляд, як і зовнішній. Тому цей шов і має назву “двостороння кривулька”.

Цей шов має багато різновидів, які полягають у зміні довжини стібків, використанні додаткової нитки для обкручування стібків та ін.

Рис. 30. Різновиди шва “кривулька”: бігунець і кривулька зі штапівкою

мал. 30. Різновиди шва “кривулька”: бігунець і кривулька зі штапівкою

image034

 

Особливості вишивання різновидів шва “кривулька”:

а) у напрямку зліва направо прокладається додаткова нитка (може бути й іншого кольору), проте голка не проколює тканину, а ковзає під стібками кривульки;

Рис. 31. Схема шва “бігунець”

мал. 31. Схема шва “бігунець”

б) у напрямку справа наліво додатковою ниткою з зовнышнього боку прокладаються горизонтальні стібки, причому голка проколює тканину тільки у вертикальному напрямку почергово зверху вниз та навпаки.

Крім двосторонньої кривульки у вишивці часто використовується одностороння кривулька. Відмінності між ними полягають у техніці виконання та вигляді з виворітної сторони. Якщо двостороння кривулька виконується справа наліво, то одностороння – знизу вверх, причому з виворітного боку утворюються дві паралельні лінії рівних за довжиною вертикальних стібків.

Рис. 32 Схема виконання односторонньої кривульки

мал. 32 Схема виконання односторонньої кривульки

Шов “строчка” або “штапівка” нагадує машинну строчку і відрізняється від шва “за голку” лише тим, що стібки у ньому щільно прилягають один до одного.

В українській народній вишивці цей шов має кілька місцевих назв. На Київщині його називають “вистіг”, на Полтавщині – “штапівка”, а на Поділлі – “стебнівка”.

Закарпатські угорці штапівку називають “квадратний стіб”. Це пов’язано із квадратною формою, яку описують стібки, вишиті по діагоналі відносно ниток основи та піткання. Технічні особливості майже нічим не відрізняються від української інтерпретації цієї техніки. Після першого стібка по косій на виворітній стороні тканини голку повертають у напрямку, перпендикулярному до попереднього стібка. У результаті всі стібки розташовуються паралельно по діагоналі. Дошивши до краю тканини, так само виконують стібки у зворотному напрямку, з’єднуючи протилежні стібки між собою.

Штапівкою вишивають одяг чи серветки. На основі цього шва можна також створювати декоративні варіанти. Цим швом у швейній справі з’єднують окремі деталі, у вишиванні – обводять контури узорів або зашивають всю площину.

Послідовність виконання шва “штапівка”:

1. Закріпити нитку, відступивши від лівого краю тканини.

2. Виконати вертикальні стібки зліва направо, рахуючи нитки тканини (мал. 33).

3. Виконати горизонтальні стібки у зворотному напрямку (мал. 34).

Рис. 33. Вертикальні стібки штапівки

мал. 33. Вертикальні стібки штапівки

мал. 34. Шов “штапівка”

Рис. 35. Послідовність виконання шва “штапівка”

мал. 35. Послідовність виконання шва “штапівка”

Рис. 36. Схеми орнаментів штапівкою

мал. 36. Схеми орнаментів штапівкою

 

Шов “хрест” або “косий хрест” являє собою два діагонально перехрещені стібки однакової довжини і має декілька варіантів розміщення: у горизонтальному, вертикальному напрямках та по-діагоналі, які різняться технологією виконання. Зовнішній вигляд самого шва “хрест” повинен відповідати таким вимогам:

а) стібки повинні мати однакову довжину;

б) верхні стібки повинні перекривати нижні в одному напрямку;

в) довжина стібків та товщина нитки повинні бути такими, щоб хрестики повністю закривали тканину.

Рис. 37. Накладання стібків косого хреста

мал. 37. Накладання стібків косого хреста

 

Послідовність виконання шва “хрест” у горизонтальному напрямку полягає в тому, що якщо хрестики розміщуються в ряд, то спочатку стібки кладуть зліва направо, а потім перекривають їх у зворотному напрямку.

Рис.38. “Косий хрест” у горизонтальному напрямку

мал.38. “Косий хрест” у горизонтальному напрямку

скачанные файлы (1)

Рис. 39. Виворітній бік шва

мал. 39. Виворітній бік шва

Рис. 40. Схема прокладання хрестиків у горизонтальному напрямку

мал. 40. Схема прокладання хрестиків у горизонтальному напрямку

Послідовність виконання шва “хрест” у вертикальному напрямку нагадує попередній спосіб прокладання стібків, проте спершу вишивають рядок шва “пів хрест” знизу вгору до кінця рядка, а потім вертаються зверху вниз. Таким чином вишивають у вертикальному напрямі.

Рис. 41. “Косий хрест” у вертикальному напрямку

мал. 41. “Косий хрест” у вертикальному напрямку

Рис. 42. Виворітний бік шва

мал. 42. Виворітний бік шва

 

 

 

 

 

 

 

 

Послідовність виконання шва “хрест” по діагоналі:

Рис. 43. “Косий хрест” по діагоналі

мал. 43. “Косий хрест” по діагоналі

Рис. 44. Виворітний бік шва

мал. 44. Виворітний бік шва

 

 

 

 

 

 

 

 

Крім косого хреста в українській вишивці використовується шов “прямий хрест”, що являє собою взаємно перехрещені горизонтальний та вертикальний стібки. Набув особливого поширення в західних областях України. В оздобленні різних виробів досить часто поєднують косий хрест з прямим.

Послідовність виконання шва “прямий хрест”:

1. Закріпіть нитку, відступивши від лівого краю.

2. Виконуйте шов зліва направо: горизонтальний стібок перехрещуйте з вертикальним (мал. 45).

Рис. 45. Шов “прямий хрест”

мал. 45. Шов “прямий хрест”

 

Своєрідним поєднанням прямого та косого хреста є шов “болгарський хрест”, який широко використовується для вишивання гобеленів, картин, заповнення великих площин вишивки.

Рис. 47. Болгарський хрест

мал. 47. Болгарський хрест

Подвійний, або болгарський, хрест складається з чотирьох стібків – двох діагональних і двох взаємно перпендикулярних. Виконують його в один прийом. Спочатку вишивають косий хрест, потім роблять вертикальний стібок, який покривають горизонтальним стібком зліва направо. Болгарський хрест широко застосовується при вишиванні килимів, панно, подушок.

Рис. 47. Послідовність вишивання подвійного хреста

мал 47. Послідовність вишивання подвійного хреста

скачанные файлы (3)00223b108c3d2d1ebfd35048d390181627f5eecb

Рис. 49. Шов “болгарський хрест”, виконаний у рядок

мал 49. Шов “болгарський хрест”, виконаний у рядок

Одним із різновидів хрестика, який досить часто з’являється на українських, зокрема гуцульських та закарпатських вишивках, є техніка, відома в Україні під назвою “ретязь”, а в деяких літературних джерелах вона фігурує під назвою “ретяз з хрестиків назад ”. Наприклад, закарпатські угорці таку техніку називають “вишивка з плетінням”. Ця техніка асоціювалася в народній уяві із заплетеною косою дівчини, що стало причиною виникнення її традиційної назви.

Мал. 50. Зразок вишивки ретязем

Мал. 50. Зразок вишивки ретязем

Виконують шов “ретязь” кількома способами, зліва направо або справа наліво, знизу вгору, по діагоналі. На мал. 52 зображена послідовність виконання ретязя зліва направо. Спочатку виконують косий хрестик, а потім з нижнього лівого краю хреста кладуть направо вгору перший похилий стібок. Голку ведуть справа наліво, вколюють у верхній правий кут хреста і перекривають ниткою перший похилий стібок діагональним, згори вниз і зліва направо. Набираючи на голку нитки тканини то вгорі, то внизу, шиють смужку потрібної довжини.

Мал. 51. Шов “ретязь”

Мал. 51. Шов “ретязь”

51_1

Рис. 52. Послідовність виконання шва “ретязь”

мал. 52. Послідовність виконання шва “ретязь”

Гладдєві шви об’єднують дуже багато різноманітних технік вишивання як по вільному контуру, так і рахункових. До швів вільної гладі відносять художню гладь, декоративну гладь, полтавську гладь, білу гладь, рушникові шви та ін. Рахункові види гладі включають лиштву (пряму гладь), косу гладь, качалочкову лиштву. Всі види гладі об’єднує спосіб накладання стібків: паралельно або під незначним кутом один до одного, причому стібки можуть бути різної довжини. За рахунок цього технологічного прийому утворюються вишиті площини, які характеризуються гладкою, шовковистою поверхнею.

Рис. 53. Орнамент, вишитий гладдю по вільному контуру

мал. 53. Орнамент, вишитий гладдю по вільному контуру

Пряма гладь – це прадавній шов української вишивки, який поширений в усіх областях України. Цей шов у Полтавській, Черкаській, Київській областях називають лиштва, в Яворівському районі на Львівщині – кладення, в селі Короп’є (Чернігівщина) – гладка, гладинка.

Рис. 54 Орнаменти, вишиті прямою гладдю

мал. 54 Орнаменти, вишиті прямою гладдю

Вишиваючи цією технікою, стібки кладуть паралельно до ниток основи чи піткання. Кожен стібок віддалений від попереднього та наступного на одну нитку. З виворітної сторони орнамент виглядає дуже подібно до зовнішньої.

Рис. 55. Прокладання стібків прямої гладі

Мал. 55. Прокладання стібків прямої гладі

55_1 55_255_3

Рис. 56. Графічне зображення орнаменту для вишивання прямою гладдю

мал. 56. Графічне зображення орнаменту для вишивання прямою гладдю

Качалочки – вид лічильної двосторонньої гладі, поширений на Поділлі, де її ще називають качалочкова лиштва, шатранка, колодочки.
Качалочками вишивають геометричні та стилізовані орнаменти — квіти, листочки, птахів, метеликів, фігури людей. Кольорові сполучення дуже контрастні: червоний, зелений, чорний, жовтий, помаранчевий тощо. Часто елементи візерунку, вишитого качалочками, обшивають двобічною штапівкою нитками чорного кольору. Тоді вишивка стає рельєфнішою.
Качалочками оздоблюють рушники, хустки, скатертини, подушки. Ця техніка зустрічається на рукавах жіночих сорочок, вишитих вовняними нитками чорного, темно-червоного та бордового кольору або кольоровою заполіччю і муліне. Сьогодні вишивання качалочками дуже популярне у селі Клембівка Вінницької області.
Рис. 57. Орнаменти, вишиті качалочками

Мал. 57. Орнаменти, вишиті качалочками

57_1

Повздовжні або поперечні качалочки утворюють із ряду паралельних стібків, покладених упритул один до одного. Довжина стібків залежить від візерунку.

Мал. 58. Схема вишивання качалоками

Мал. 58. Схема вишивання качалоками

Мережка – ажурна (прозора) вишивка на смужці тканини, з якої висмикнуті нитки основи або піткання. Не висмикнуті (вертикальні) нитки обкручують робочою ниткою різними способами, створюючи орнаменти. Мережка належить до прозорих лічильних технік і буває дуже різноманітною – від вузьких смужок до мережок завширшки до одного метра. Різні народи світу використовують і донині мережки для оздоблення одягу, рушників, постільної білизни, фіранок та інших ужиткових речей.
Виконувати мережку непросто, слід дотримуватися певних правил і у виборі тканини, ниток, інструментів, а також зважувати місце її розташування, адже переробити мережку майже неможливо. Мережка вирізняється від усіх інших швів і певними особливостями виконання:
– для мережок необхідна тканина тільки полотняного переплетення;
– для роботи підходять нитки для шиття № 40, 50, 60, 80, а також нитки муліне;
– виконання мережок починають з підготовки на виробі доріжки з висмикнутих ниток у тому місці, де буде розміщуватися вишивка.
Види мережок:
а) мережка “одинарний прутик” є найпростішою та використовується як основа для інших видів мережок;
б) мережка “подвійний прутик”;
в) мережка “роздільний прутик” (“черв’ячок”);
г) складні варіанти мережок: “ляхівка”, “потрійна ляхівка”, “гречечка”, “шабак”, “стовпчик”, “із настилом”.
Для будь-яких мережок існують загальні правила виконання:
– краї мережок оформлюють закріпками (“качалочками”);
– усі ряди мережок виконують справа наліво;
– кінці ниток закріплюють у качалочках з виворітного боку;
– на початку роботи нитку закріплюють петлею біля основи правої качалочки.
Виконуючи мережки, слід дотримуватися такої послідовності:
1. Визначити місце розташування мережки.
2. На початку мережки зробити закріпку гладдєвим швом “качалочка” (через одну нитку тканини стібками лічильної гладі однакової довжини). Висота закріпки повинна на 2-4 нитки перевищувати висоту мережки. Ширина закріпки – 3-5 ниток тканини (залежить від товщини ниток).
Мал. 59. Шов “качалочка” – закріпка для мережки

Мал. 59. Шов “качалочка” – закріпка для мережки

Рис. 60. Закріпка на початку мережки

мал. 60. Закріпка на початку мережки

3. Таку ж закріпку виконати на кінці мережки.

Рис. 61. Закріпки на краях мережки

мал. 61. Закріпки на краях мережки

4. Підрізати нитки тканини для мережки та висмикнути їх.

Рис. 62. Висмикнуті нитки для мережки

мал. 62. Висмикнуті нитки для мережки

Мережкою “одинарний прутик” починають виконувати будь-яку з мережок. Вона застосовується як самостійний вид мережки, а також для оформлення країв готового виробу китицями. Мережка “подвійний прутик” складається з двох рядів одинарного прутика, які розміщені вгорі та внизу мережки. У процесі вишивання цих простих мережок слід дотримуватися чіткого рахунку ниток тканини, бо це запорука правильного вишивання.
Послідовність виконання мережки “одинарний прутик”:
1. Приготувати на тканині доріжку з висмикнутих ниток.
2. Закріпити робочу нитку петлею біля основи правої закріпки.
3. Справа наліво підхопити голкою чотири вертикальних нитки тканини.
Мал. 63. 1-й етап виконання мережки

Мал. 63. 1-й етап виконання мережки

4. Обкрутити обхоплені нитки тканини робочою ниткою та вивести голку на дві нитки нижче від краю мережки.

Мал. 64. Обкручування ниток тканини

Мал. 64. Обкручування ниток тканини

5. Завершити ряд мережки, повторюючи п. 3-4.

Мал.65. Мережка “одинарний прутик”

Мал.65. Мережка “одинарний прутик”

6. Голку вивести на виворітний бік тканини та закріпити нитку під стібками “качалочки”.

Мал. 66. Схема мережки “одинарний прутик”

Мал. 66. Схема мережки “одинарний прутик”

Як вже зазначалося, на основі цієї мережки можна виконувати майже всі відомі сьогодні види мережок. Найбільш доступною для виконання на даному етапі вивчення мережок є складна багаторядна мережка у вигляді сітки:

67671672673

Рис. 67. Виконання складної мережки на основі одинарного прутика

мал. 67. Виконання складної мережки на основі одинарного прутика

Послідовність виконання мережки “подвійний прутик”:
1. Виконати мережку “одинарний прутик”.
2. Повернути тканину на 180º та перевести робочу нитку у потрібне положення.
3. Виконати ряд одинарного прутика, як у п. 1.
Мал. 68. Виконання мережки “подвійний прутик”

Мал. 68. Виконання мережки “подвійний прутик”

Рис. 69. Схема мережки “подвійний прутик”

мал. 69. Схема мережки “подвійний прутик”

4. Одержуємо мережку “подвійний прутик”.
Мережка “подвійний прутик” є основою для виконання таких мережок як перехресна, шабак, жучок, віконечка та ін.
Послідовність виконання перехресної мережки:
Мал. 70. Виконання перехресної мережки на основі подвійного прутика

Мал. 70. Виконання перехресної мережки на основі подвійного прутика

701

702703 704 Ускладнити мережку можна так: виконати подвійний прутик у два ряди, а потім у кожному ряду обкрутити прутики за аналогією попередньої мережки.

Мал. 71. Виконання дворядної перехресної мережки на основі подвійного прутика

Мал. 71. Виконання дворядної перехресної мережки на основі подвійного прутика

711712

Мережка "Схрещений прутик"

Мережка “Схрещений прутик”

Ручна вишивка — копітка робота, що потребує пев­них знань і неабиякого бажання займатися цим руко­діллям. Оволодівши потрібними навичками й уміннями, ти створюватимеш неповторну красу, яка наповнить на­вколишнє життя затишком, любов’ю та гарним настроєм.

Автор: Ліщинська-Кравець Галина Львівна
Опубліковано: Початкова дизайн-освіта: готовність учителя до організації художньої праці з обдарованими учнями // Колективна монографія за редакцією В.П. Тименка.
Київ, ТОВ “Інформаційні системи”, 2010 ст.335-382

А Куля нагадує про організацію робочого місця під час вишивання:

Перед тим, як почати вишивати виріб, необхідно правильно підібрати інструменти та матеріали і розмістити їх так, щоб не витрачати час і сили на непотрібні рухи.

З правого боку на столі повинні знаходитися такі інструменти: подушка з голками та шпильками, ножиці, нитки, наперсток, нитковдівач, а зліва – ті, які можуть знадобитися в процесі роботи: сантиметрова стрічка, загостре­ний кілочок, п’яльця, міліметровий папір, калька, копіювальний папір.

Посередині столу повинне бути вільне місце для розкладання вишитого виробу.

Санітарно-гігієнічні вимоги при вишиванні

Вишивати треба в добре провітреному приміщенні, при достатньому денному чи електричному освітленні.
При довготривалому вишиванні вишивку необхідно зберігати в шматку білої тканини або в білому полотняному мішечку.
Під час вишивання необхідно сидіти прямо, притулившись до спинки крісла, не нахиляти низько голову.
Працюючи, роботу слід тримати на відстані 25-30 см від очей.
Через кожні 40-50 хвилин роботи необхідно робити перерву на 10-15 хвилин, щоб не втомлювались очі.
Для зручності під ноги можна поставити низький ослінчик або спеціа­льну підставку.
При роботі з п’яльцями треба слідкувати за правильною постановкою рук.

Правила безпечної роботи під час вишивання

Надіти робочий одяг.
На робочому місці розмістити інструменти, матеріали та пристосуван­ня, необхідні для вишивання.
Голки та шпильки зберігати в спеціальній коробці або подушечці.
Забороняється залишати голку без нитки.
Забороняється вколювати голку в робочий одяг.
Забороняється використовувати тупі, іржаві голки.
При необхідності працювати з наперстком.
Забороняється підносити голку та ножиці до очей.
Ножиці слід класти зімкнутими лезами, направленими від себе.
Після закінчення роботи прибрати,своє робоче місце; інструменти по­класти в спеціальну коробочку.

Бажаємо тобі оволодіти всіма «секретами» української вишивки й навчитись виконувати візерунки так, як це вміли і вміють робити славні українські майстрині! :)

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Напишіть відгук