Домашні завдання. З чого почати?

Якою повинна бути атмосфера домашніх уроків і чим вона має відрізнятися від шкільної? Перш за все, заняття вдома повинні бути позбавлені шкільної напруженості, дитина може встати і порухатися, як їй хочеться. Батько в ролі вчителя не ставить оцінок. Удома можна не знати, не вміти, не розуміти, не встигати, помилятися – ніхто не поставить двійку, не зробить запис у щоденнику.

Відсутність оцінювання створює атмосферу свободи, спокою, творчості, безпеки, коли можна навчатися в умовах підтримки і віри в успіх, а не стресу. Саме в такій атмосфері у дитини розвивається і посилюється інтерес до нових знань та умінь, а не прагнення одержати хорошу оцінку будь-якою ціною.

Ще один плюс: домашні заняття можуть організовуватися з урахуванням індивідуальних особливостей працездатності дитини. Для деяких дітей характерна так звана епізодична працездатність, при якій дитина може утримувати увагу на навчальних завданнях протягом 7-10 хвилин, а потім відволікається, даючи своїй нервовій системі час для відновлення. П’ятихвилинна перерва для відпочинку – і школяр готовий продовжувати займатися. У школі немає можливості передбачати подібні перерви для кожного учня, а вдома батьки для власної дитини можуть організувати індивідуальний режим навчання, що враховує піки і спади його працездатності. Особливо корисний індивідуальний підхід тим дітям, у яких важко проходить звикання до школи, а також гіперактивним або надто тривожним.

Якщо ви вирішили допомагати дитині у приготуванні домашніх завдань, варто запастися терпінням і вигадкою, щоб перетворити заняття не в болісну процедуру, а в захоплюючий спосіб спілкування і пізнання, що приносить справжнє задоволення та користь дитині і вам. Уявіть, що ви разом вирушаєте у непросту подорож з пункту «Не можу, не знаю, не вмію» в пункт «Можу, знаю, вмію!». Причому головна роль належить не вам – ви тільки супроводжуєте маленького відважного мандрівника, проте спостерігати, направляти, допомагати набагато складніше і відповідальніше, ніж робити самому. Тому вам знадобиться більше витримки, наснаги, впевненості в успіху, ніж дитині. Щоб полегшити вашу місію, нижче ми наводимо основні правила організації індивідуальної допомоги дитині вдома, які здатні принести йому користь, а не шкоду.

Правила спільного виконання домашніх завдань

1. Виконуйте домашні завдання разом з дитиною, а не замість неї. Відповідальність за їх виконання в будь-якому випадку лежить на учневі, а не на батьках. Постарайтеся переконати дитину в тому, що сумлінне приготування уроків значно полегшує виконання класних завдань, що вдома можна з’ясувати все те, про що він не зміг запитати в школі та без сорому потренуватися в тому, що поки не виходить. Знайдіть інші, важливі саме для вашої дитини, аргументи – наприклад, якщо йому важливо мати успіх у однокласників, скажіть, що добре вивчений урок дозволить блиснути своїми знаннями в школі.

2. Виконуйте з дитиною тільки те, що задано в школі. Не варто перевантажувати школяра додатковими завданнями. Пам’ятайте, дитина знаходиться в школі 6-7 годин, а потім її «робочий день» триває, коли вона виконує уроки вдома. Життя дитини не повинно складатися з однієї розумової діяльності! Дитина – цілісна істота, і для її повноцінного розвитку важливі рух, спілкування, праця і творчість.

3. Які б оцінки дитина не отримала, все ж зараз вона готова до занять – підтримаєте її своєю похвалою і позитивним ставленням. Важливо, щоб дитина повірила, що ви продовжуєте любити її незалежно від оцінок, отриманих у школі. Радійте кожного разу, коли помітите в її очах інтерес до знань, нехай навіть при виконанні простих завдань. Пам’ятайте, що людині подобається те, що у неї виходить. Задавайте дитині завдання і питання по силам. Навіть маленький успіх, збільшений батьківською увагою і схваленням, окрилює, розпалює інтерес, народжує бажання вирішувати більш складні навчальні завдання.

4. Обмежте час на приготування уроків в цілому і час вашої спільної роботи. Домовтеся з дитиною, що будете працювати разом 1-1,5 години, але з повною віддачею. Виконання уроків протягом двох і більше годин виснажує сили дитини, в результаті розумову роботу вона пов’язує лише з негативними емоціями. Обмеження часу спільної роботи вчить дитину цінувати вашу підтримку і допомогу.

5. Виключіть зі своєї промови негативні оціночні висловлювання. Подібні фрази жодним чином не стимулюють розумову діяльність дитини, але значно погіршують її емоційний стан. Як правило, вони вимовляються під дією емоцій роздратування, образи, зневаги, страху, злості, а інколи й ненависті, що накопичилися за час занять. Якщо ви вирішили допомогти дитині, залиште на заздалегідь обумовлений час всі свої справи і турботи. В іншому випадку виникає ситуація, коли перспектива зайнятися більш привабливою справою призводить до того, що дорослому стає шкода «витрачати дорогоцінний час на навчання дитини («я б вже за цей час…»), і в результаті вириваються образливі (та аж ніяк не сприяючі підвищенню розумової активності) слова: «Ну невже не можна було це зробити правильно з першого разу», «Це неправильно, думай ще!»

Іноді дорослі вживають у спілкуванні з дитиною фрази, подібні наступним: «Ти просто не хочеш думати!», «Ти дуже неуважний» або «Якщо будеш так старатися, ніколи не отримаєш нічого більше двійки!» Це так звані формули прямого навіювання, які можна розпізнати за часто використовувані в них слова: «завжди», «ніколи», «знову», «весь час», «вічно». Іноді у них містяться негативні характеристики дитини: «Ти неуважний», «Ти лінуєшся», «Ти скиглій». Ще батьки можуть показувати дитині його малопривабливе (з причини сьогоднішніх невдач у навчанні) майбутнє. Чи варто говорити, що такі фрази, потрібно по можливості виключати з батьківського репертуару спілкування з дитиною.

6. Якщо дитина зробила помилку, то дорослий повинен допомогти їй знайти її та виправити. Ваша мета – спростити завдання для дитини, створити для неї таке нове міні-завдання, яке буде їй по силам і допоможе зрозуміти причину припущеної помилки. Наприклад, якщо дитина при складанні 27 і 15 отримує 32, ви її питаєте: «А скільки буде 17 і 15?». Отримавши відповідь у новому завданні – 32, дитина наражається на суперечність: 15 складається з різними числами, а відповідь одна! Так вона приводить її до виявлення помилки.

7. Виконуючи домашні завдання з дитиною, дотримуйтеся зручного для неї темпу. Якщо ви будете квапити і підганяти, це лише створить знервовану атмосферу, що ніяк не посприяє розумовій роботі та навряд чи збільшить швидкість виконання. Заклики: «Уважніше», «Не відволікайся!» теж не принесуть користі. Дитина відволікається тому, що її нервова система потребує часу для відновлення. Якщо дитина продовжує займатися під примусом, то вона втомиться набагато швидше. Помітивши ознаки втоми (дитина опускає олівець або ручку, не будучи голодним просить їсти або пити, задає абстрактні питання, бере в руки сторонні предмети тощо), надайте їй можливість відволіктися від занять на 5-7 хвилин, потім знову залучіть до навчального процесу.

8. Не ставте перед дитиною декілька різнопланових завдань одночасно. Наприклад, сидіти прямо, писати красиво, думати швидко. Постійне торпедування командами-наказами: «Випрямися», «Не смикай ногою!», «Не кусай губи!», «Пиши рівно» – призводить до прямо протилежного результату: дитина одразу ж відволікається, і їй важко знову зосередитися. Виділіть для себе головне завдання (прочитати і розібратися з текстом, зрозуміти рішення завдання, грамотно переписати вправу і т. д.), а решта відсуньте на інший час.